ОКСАНА ГУСАРОВА – ВПЕРЕД ДО УСПІХУ
Обратная связь

Оксана Гусарова - майстер спорту міжнародного класу, багаторазова Чемпіонка України, призер Чемпіонату України, Кубку України, міжнародних та національних турнірів, етапів Кубку світу, учасник Чемпіонату Європи 2017 (Швеція).

3 головні якості: Працьовитість, терпіння, скромність.

Життєве кредо: У будь-якій ситуації залишайся людиною!

Улюблене число: 7

В дитинстві хотіла стати лікарем.

- Як і в якому віці ви почали займатися кінним спортом?

Я з дитинства любила коней. Коли мені виповнилося 11 років, я разом з моїм другом Віктором Балаценко прийшла займатися у ДЮКСШ «Авангард». Тренером нашої навчальної групи був Лавринець Віктор Іванович.

Навчання проходило дуже інтенсивно. Нас навчали усім базовим речам: догляду за конем, особливостям їх поведінки, техніці безпеки. Ми багато їздили верхи без стремен, бігали з кіньми, стрибали «клавіші» без повода. Ця школа була настільки сильна та серйозна, що деякі з учнів не витримували навантажень та припиняли навчання.

 - Як ваші рідні поставились до Вашого захоплення кінним спортом?

Спочатку мої батьки думали, що це лише дитяче захоплення. Мама і тато хотіли, щоб я за їхнім прикладом стала викладачем у школі. Насправді, у той момент, я і сама не могла подумати, що кінний спорт стане ремеслом мого життя і я буду займатися цим професійно. Батьки спочатку намагалися переконати мене займатися чимось іншим, проте коли побачили мої успіхи та щире бажання, завжди підтримували. За це я їм дуже вдячна.

 - Чому Ви обрали саме цю дисципліну? Яка особливість виїздки привабила Вас?

Спочатку я дуже хотіла спробувати себе у триборстві. Віїздка жодним чином мене не приваблювала. Я підходила до тренерів з триборства: Драновича Івана Григоровича, Федько Станіслава Федоровича. Проте у відповідь чула лише: «дівчаток не беремо!».

Пізніше мій батько мене запевнив, що виїздка буде гарним та правильним.

Тоді я вирішила підійти до тренера з виїздки Ваврищука Леоніда Юрійовича, але, на жаль, вільних місць у його спортивній групі вже не було.

Одного разу до нас на тренування завітав тренер Олександр Долгополов. Він уважно слідкував за всіма учнями та відібрав декількох у свою групу з конкуру. Серед цих спортсменів була і я. Та я зразу відмовилась.

Мій тренер Жданова Валентина Василівна поцікавилась, чому я прийняла саме таке рішення? Я прямо відповіла, що хочу у виїздку. Та вона сказала щось на кшталт: «довго будеш чекати».

Але вже буквально наступного дня мого тренера повідомили, що мене взяли на навчання у КСБ «Динамо» до Мурашова Бориса Івановича.

Після особистої розмови новий тренер відразу зарахував мене до спортивної групи з виїздки.

Це було вражаюче! Я потрапила на тренування до справжніх професіоналів і почала навчатися з відомими вершниками того часу: Климко Ольгою на Баpбарисі, Сірож Ольгою на Іртиші. Ці люди і їх коні були для мене наче з іншого світу. Такі граційні, гарні, з відточеними рухами. Саме це враження дало мені змогу остаточно зрозуміти, що цей елегантний спорт – це те, що я шукала!

- Яким було ваше спілкування з тренером?

У мене завжди були гарні відносини з тренерами. Я була дуже дисциплінованим учнем.

Мені дуже пощастило. Адже я потрапила до найкращих тренерів того часу Бориса Івановича та Ірини Іванівни Мурашових.

На той час вони тренували збірну Радянського Союзу. Та саме в них я отримала серйозну навчальну виiiздкову пiдготовку.

Після раптової смерті Бориса Івановича, до себе в навчальну групу мене забрала заслужений майстер спорту СРСР Віра Антонівна Місевич. Тодi у неii тренувалася майстер спорту Леся Гончар, онука видатного українського письменника Олеся Гончара. Ми з нею добре потоваришували та спілкуємося й досі.

Саме Віра Антонівна навчила мене усім тонкощам виїздки, розповіла як повинні правильно взаємодіяти частини тіла коня та вершника. Ми з нею відпрацьовували кожну деталь: посадку, положення рук, ніг, також роботу в руках.Вона змогла настільки сильно зацікавити та заохотити мене, що я з нетерпінням чекала на кожне наступне тренування.

Тренування були дійсно дуже тяжкі та напруженні, але мене це не лякало. Я впевнено йшла до своєї цілі.

Тренер стала для мене справжньою другою мамою: і нагодує, і дасть гарну пораду, і втішить. Вона також приносила мені книжки для читання. Зазвичай це були детективи, адже і сама Віра Антонівна їх дуже любила.

Таких чутливих та в одночас вимогливих тренерiв я бIльше не зустрIчала. Довгий перiод часу я тренувалась з Валентином Гусаровим. Ми досягли з ним бажаних результатiв, та дiйшли до Чемпiонату Европи 2017.

Напротязi всього часу мене пiдтримуе заслужений майстер спорту СРСР Юрій Олександрович Ковшов. Він завжди допомагає мені цінними порадами.

- Розкажіть про Вашого коня. Ви давно виступаєте разом?

Мого коня звати Енріко. Ми виступаємо разом вже понад 5 років. У моїй спортивній кар’єрі це найсильніший та дуже темпераментний кінь. З ним необхідно багато працювати, приділяти йому максимум часу, адже він просто невтомний.

Починали ми з ним з Малого та Середнього призу, проте вже протягом 3 років беремо участь у змаганнях Великого призу.

Разом з Енріко ми брали участь у Чемпіонаті Європи у Швеції. Минулого року на міжнародному турнірі нам вдалося здобути ліцензію для участі у Чемпіонаті Європи 2019.

- Як ви спілкуєтеся з Вашим конем?

Коли я приходжу достайнi , Енріко завжди зустрічає мене та дуже радіє. Та коли я випускаю його у манеж він не дає мені піти - боїться залишитися сам та вимагає максимальної кількості уваги.

Я завжди спілкуюсь з ним з особливою турботою, добротою та любов’ю. Та забувати про дисципліну також не потрібно.

- Розкажіть про свої перші серйозні змагання. Як це було?

Моїми першими відповідальними змаганнями став Кубок Радянського Союзу. Ми з Вірою Анатоліївною поїхали до Москви, де проходила Олімпіада 80.

Комплекс, де проходили змагання, знаходився в межах мiста, та був просто нереальних розмірів. Він складався з більше ніж 10 полів для розминки, конкурних полів, траси для триборства, двох закритих манежів, неподалік був великий лісопарк, куди ми виходили з кіньми гуляти.

Я виступала на молодому коні (5 років) по кличці Геродот. Всього було приблизно 30 учасників. На тих змаганнях я посіла 10 місце. Для дебютного виступу та ще й на такому молодому коні це був досить не поганий результат.

Та більше я вдячна за ті яскраві емоції та враження які мені вдалось пережити там.

- Чи траплялися з вами непередбачені ситуації під час змагань?

Такі ситуації для спортсменів звичайна справа, адже трапляються майже на кожних змаганнях.

Якось, під час мого КЮРу з конем Еллі Роксі обірвалася музика. Та я не розгубилася, продовжила виступ та зайняла призове місце. Звичайно, можливість виникнення таких ситуацій потрібно враховувати під час тренувань та звертати на них увагу.

- Яка на вашу думку роль спонсорів у житті спортсмена?

Співпраця зі спонсорами – це можливість реалізувати себе у більш широкій мірі. Виступати на міжнародних турнірах, з iноземними вершниками високого рівня та представляти свою країну на міжнародній арені.

 - Розкажіть про Ваш особистий досвід співпраці зі спонсорами?

Особливо досвіду співпраці зі спонсорами в мене не було. Проте, мені хотілося б відмітити Писаренка Анатолія Григоровича. За його підтримки я мала змогу плідно працювати, тренуватися та виступати на багатьох змаганнях в Україні та закордоном.

Я дуже йому вдячна!

- Чи маєте Ви свій власний секрет успіху?

Особистого секрету успіху я не маю. Будь-який результат – це щоденна та старанна праця.

 - Члени Вашої родини займаються кінним спортом?

Мій син Георгій Гусаров займався конкуром, але вирішив покинути спорт. Мені щиро шкода, що він прийняв таке рішення. Він дуже здібний вершник.

 - Ваша думка про турнір Професійної Кінної ліги (PEL) «Ukrainian Masters»?

Це просто чудово, що проводиться такий турнір. Це гарний шанс позмагатися і для спортсменів новачків, і для професійних вершників з молодими кіньми. Участь у таких змаганнях – це цінний досвід та стимул до розвитку.

Бажаю турніру успіху та процвітання!

Партнеры ФКСК